Поняття підпрогрми та її аргументів

1. Підпрограми. Види підпрограм.

Підпрограми призначенні для реалізації алгоритмів опрацювання окремих частин деякої складної задачі.

В одній і тій ж програмі окремі її частини можуть виконуватися одноразово, а інші – багаторазово.

Підпрограми доцільно використовувати тоді, коли в різних місцях програми необхідно виконувати одну і ту ж саму послідовність дій. Використання підпрограм полегшує програмування задач, скорочуючи час на її розробку і зменшуючи зусилля. Отже, підпрограма – це програма всередині програми.

Кожна програма може складатись із великої кількості різних підпрограм.

Залежно від прийнятих правил оформлення і використання розрізняють різні типи підпрограм:

– підпрограми-процедури;

– підпрограми-функції.

Принципова відмінність між ними полягає в тому, що функція повертає значення у місце виклику, а процедура – ні.

2. Структурний опис процедури. Вхідні та вихідні параметри.

Загальний опис процедур:

procedure  <ім’я> (<список формальних параметрів>);

<розділи описів і оголошень процедури>

begin

<розділ команд процедури>

end;

Як видно із заголовка, процедура може бути і без параметрів. У цьому випадку вказується тільки ім’я процедури.

Список формальних параметрів – це перелік імен параметрів (змінних) разом із зазначенням їхніх типів.

Правила запису формальних параметрів:

Параметри відокремлюються один від одного комою. Перед типом ставиться двокрапка. Якщо декілька параметрів мають один тип, то він зазначається для усієї групи параметрів. У цьому випадку групи параметрів різних типів відділяються одна від одної крапкою з комою.

За допомогою формальних параметрів здійснюються передавання фактичних даних у процедуру а також результатів виконання процедур у програму, що її викликала.

Види формальних параметрів:

- параметри-аргументи (або параметри-значення) – це вхідні данні для процедури;

- параметри-результати (параметри-зміні) – параметри, через які можна повертати результати роботи процедури в основну програму.

Як їх відрізнити?

Перед списком параметрів-результатів кожного типу записують слово var. Параметри-аргументи оголошуються без нього.

Розглянемо приклад процедури з назвою Cina, яка визначає ціну k грамів цукерок, якщо вартість 1кг дорівнює 28грн. 60коп.

procedure Cina (k:integer; var c:real);

              begin

                          c:=k*28.6;

              end;

у наведеному прикладі k – формальний параметр-аргумент, c – формальний параметр-результат.

До процедури звертаються з розділу команд основної програми або іншої підпрограми. Процедуру викликають за допомогою команди виклику:

<ім’я  процедури> (<список фактичних параметрів>);

Фактичними називають параметри, які записують у команді виклику процедури. Фактичні параметри теж бувають параметрами-аргументами і параметрами-результатами. Фактичними параметрами-аргументами можуть бути сталі, зміні, вирази, а параметрами-результатами лише зміні. Типи даних в команді виклику процедури не зазначають.

Між фактичними і формальними параметрами має бути відповідність за кількістю і типами, тобто:

- кількість формальних і фактичних параметрів повинна бути однакова;

- тип кожного фактичного параметра повинен збігатися з типом відповідного формального параметра.

Проте відповідні фактичні та формальні параметри можуть мати різні імена.

Виклик процедури здійснюється так: значення фактичних параметрів присвоюється відповідним формальним параметрам процедури, виконується процедура, визначаються параметри-результати, значення яких надаються (повертаються) відповідними фактичними параметрами у команді виклику.

Зупинимося на одному правилі описання і використання змінних.

Змінні, описані в основній програмі, називаються глобальними. Вони можуть використовуватися, як в основній програмі, так в усіх підпрограмах. Змінні, описані усередині процедур і функцій, називаються локальними. Вони можуть використовуватися тільки усередині даної процедури (або функції) і не можуть використовуватися в основній програмі.

Таким чином, процедури можуть отримувати і повертати значення не тільки через параметри-результати, але й через глобальні змінні (тому у процедурі може і не бути параметрів).

3. Структура, опис підпрограми-функції. Вхідні і вихідні параметри

Ми вже з’ясували, як описується підпрограма-процедури і як вона викликається з основної програми.

Підпрограма-процедура відрізняється від підпрограми-функції тим, що вона, виконуючи потрібні дії, не повертає ніякого значення.

Тому можна сказати, що процедура – частковий випадок функції.

Розглянемо загальний опис функції:

function <ім’я> (<список формальних параметрів>):<тип>;

              <розділ описів і оголошень функції>;

begin

           <розділ команд функції>

end;

В розділі команд функції обов’язково повинен бути оператор присвоєння імені функції значення результату:  <ім’я функції >:=результат;

Результат функції повертається в основну програму через її ім’я із зазначенням фактичних параметрів. Під час виклику функції тип не вказується:

<ім’я > (<список фактичних параметрів >);